Поняття «керівництво» у психолого-управлінській літературі — це процес налагодження керівником (вихователем) міжособистісних стосунків з підлеглими (дітьми), здійснення на них особистісного впливу для досягнення управлінських цілей. Є два погляди на природу стилю керів¬ництва: 1. Керівництво як вияв індивідуально-психологічних, особистісних характеристик керівника (вихователя). 2. Як результат взаємодії спільної діяль¬ності керівника (вихователя) з колективом (групою дітей). Стиль керівництва характеризують: • рівень значущості для керівника (ви¬хователя) спільної діяльності з колективом (групою дітей); • міра орієнтації керівника на налаго¬дження міжособистісних стосунків у колективі, формування колективу; • тип спілкування керівника (виховате¬ля) з підлеглими (дітьми); • ступінь урахування у процесі керів¬ництва індивідуально-психологічних особливостей дітей; • провідні методи керівництва. Від того, які з цих компонентів стають домінантними, і залежить унікальна й неповторна система методів, способів і прийо¬мів керівництва, притаманна конкретному керівнику (вихователю). Керівництво сюжетно-рольовою грою в дошкільному закладі, як і педагогічний процес загалом, ґрунтується на демократичних засадах, взаємодії і співпраці. Здійснюється у двох основних напрямках: 1. Непряме керівництво (без втручання вихователя у гру), спрямоване на забез¬печення досвіду дітей, через емоційне сприймання формування основ для розви¬тку дитячої гри: - спостереження; - цільові прогулянки; - екскурсії; - бесіди; - читання художньої літератури; - перегляд кіно (відео-, діафільмів); - заняття (особливо-мовленнєві); - розгляд ілюстрацій (фото, картин); - ознайомлення з атрибутами, предметами-замінниками та способами їх ви¬користання; - організація ігрового простору (добір, виготовлення власноруч); - ігри (конструктивні, дидактичні, рухливі); - зображувальна діяльність; - ігри-імітації; - уявні «телефонні розмови»; - придумування історій (для плануваннягри, наприклад, «Придумаймо історію про хвору дівчинку і те, як допоміг незвичайний чай»); - «домашні завдання», які б привчили дитину до самостійного пошуку інформації (наприклад, «Як мама прибирає. Що робить спочатку, що потім...»). 2. Пряме керівництво (з втручанням у гру). Керівництво грою досягає мети, якщо стиль спілкування дорослого з дітьми від¬повідає стилю ігрового спілкування одне з одним. Головний шлях впливу на розви¬ток дітей у процесі гри — це вхід в ігрові стосунки з дітьми через міжособистісне спілкування дорослого з дітьми. Увійшовши в Ігрові стосунки з дітьми, дорослий шля¬хом особливих звертань — реплік, порад, запитань, нагадувань, які своєю ігровою формою і тоном узгоджуються з характе¬ром поведінки дітей, яки виконують ігрові ролі, опосередковано активізує дитяче мислення, мову, пам'ять, уяву. Зі змісту і тону звертань дорослого дитина відчуває, що з нею ведуть розмову як з тим дорос¬лим, в образ якого вона перевтілилась. Це викликає у дитини бажання вступити з дорослим у ігрові стосунки, практично використати його рекомендації, погодити їх з власним виконанням ігрової ролі. Дорослий може перебувати серед дітей, які граються, але постійно не виконувати ігрової ролі. Не пов'язуючи своїх дій з певною роллю, педагог легко і невимуше¬но епізодично вступає у міжособистісне спілкування почергово з усіма дітьми, яким потрібна допомога. Ігрова форма звертання дорослого до дітей забезпечує опосеред¬кований вплив на розвиток гри, зберігаючи при цьому ініціативу, творчість, підвищує активність І самостійність дітей. Отже: 1. Вихователь — носій ігрових умінь {орієнтовно в молодшому дошкільному віці) передбачає активну участь вихователя у грі, сприяє сталості ігрового задуму. Завдання — навчити гратись: вихователь — виконавець головної ролі; • показ ігрових дій; • опис сюжету або персонажу (наприклад, хворої ляльки); • розмірковування вихователя (наприклад, про причини хвороби ляльки); • вправляння дитини в ігрових діях; • вправляння в ігрових діях у нових ситуаціях; • звернення персонажу до дітей; • запитання до дитини, до персонажу; • проблемні ігрові ситуації. До плану: «З метою збагачення ігрового задуму...» «З метою об'єднання дітей спільною грою взяти на себе роль...» Для розвитку сюжетно-рольової гри «Лікарня» запропонувати дітям обіграти проблемні ситуації («У ведмедика темпе¬ратура», «Зайчик зламав ніжку»). Для збагачення ігрового задуму по¬казати дітям нові ігрові дії («Швидка везе до лікарні, «Хворого несуть на носилках»). У молодших групах переважно через індивідуальні форми роботи. 2. Вихователь — партнер і помічник у грі (орієнтовно середній і старший до¬шкільний вік). Завдання — збагачення змісту ігор, фор¬мування уміння організовувати спільні ігри: разом складати сюжет, комбінувати події у певній послідовності та узгоджувати їх з партнером: - безпосередня участь у грі (переважно другорядні ролі); - запитання; - пропозиція теми гри; - порада в ігровій формі; - бесіда з дітьми перед початком гри (допомога розпочати гру); - бесіда про розподіл ролей; - бесіда про те, що має відбутись (до¬помога у плануванні гри); - нагадування про те, що спостерігали; - підказка перебігу гри (ігрові дії); - повідомлення будь-якого нового факту під час гри. До плану (переважно плануються «непрямі» методи і прийоми): «Під час сюжетно-рольових ігор сприяти сталості ігрового задуму через спільне об¬говорення перебігу гри». «Щоб збагатити зміст гри, слід нагадати дітям про те, що спостерігали під час...». «Спонукати дітей організувати сюжетно-рольову гру... допомогти розпочати гру. 3. Вихователь-спостерігач за потреби — порадник і помічник (орієнтовно старший дошкільний вік). Завдання — формування умінь разом будувати сюжет, розуміння партнера по грі, узгоджувати свої дії з їхніми: - порада; - доречне запитання перед початком гри; - допомога в об'єднанні кількох сюжетів в одну розгорнуту гру (підказкою, натяком, порадою, запитанням, пропозицією, аж ніяк ненав'язливо); - пряме втручання у гру, якщо вона набула негативного спрямування {вихователь в ігровій формі відштовхує способи виходу у ситуації, що склалася). До плану (переважно «непрямі» методи і прийоми): «Заохочувати спільний ігровий задум». «Нагадати дітям, що головну роль можна виконувати по черзі». «Під час самостійних ігор нагадувати дітям про потребу погодженості дій, дружніх взаємин одне з одним».
Всі посилання, розташовані на даному ресурсі, були взяті з відкритих джерел інтернету. Всі права на матеріали, представлені в даному розділі, належать їх авторам, правовласникам і видавництвам.
Ні адміністрація, ні хостинг-провайдер, ні будь-які інші особи не несуть відповідальності за використання матеріалів даного розділу! Зробити безкоштовний сайт з uCoz