Керівництво сюжетно-рольовими іграми - Методичний кабінет - Методична скринька - Для завантаження інформації з сайту ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ! - Сайт вихователів
    Реєстрація.    Створить PS Субота, 03.12.2016, 11:31

Меню сайту
Категорії розділу
Конспекти занять [1]
Дослідницька діяльність [1]
Мовленнєвий розвиток [4]
Пізнавальний розвиток [13]
Художньо-естетичний розвиток [2]
Ігрова діяльність [8]
Методичний кабінет [20]
Персональний кабінет
Привіт: Гість

Сообщения:

Гість, ми раді вас бачити. Будь ласка зареєструйтесь або авторизуйтесь!
Форма входу
Погода

Для завантаження інформації з сайту ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ!

Головна » Файли » Методична скринька » Методичний кабінет

Керівництво сюжетно-рольовими іграми
04.09.2011, 21:10
Керівництво сюжетно-рольовими іграми

Поняття «керівництво» у психолого-управлінській літературі — це процес налагодження керівником (вихователем) міжособистісних стосунків з підлеглими (дітьми), здійснення на них особистісного впливу для досягнення управлінських цілей.
Є два погляди на природу стилю керів¬ництва:
1. Керівництво як вияв індивідуально-психологічних, особистісних характеристик керівника (вихователя).
2. Як результат взаємодії спільної діяль¬ності керівника (вихователя) з колективом (групою дітей).
Стиль керівництва характеризують:
• рівень значущості для керівника (ви¬хователя) спільної діяльності з колективом (групою дітей);
• міра орієнтації керівника на налаго¬дження міжособистісних стосунків у колективі, формування колективу;
• тип спілкування керівника (виховате¬ля) з підлеглими (дітьми);
• ступінь урахування у процесі керів¬ництва індивідуально-психологічних особливостей дітей;
• провідні методи керівництва.
Від того, які з цих компонентів стають домінантними, і залежить унікальна й неповторна система методів, способів і прийо¬мів керівництва, притаманна конкретному керівнику (вихователю).
Керівництво сюжетно-рольовою грою в дошкільному закладі, як і педагогічний процес загалом, ґрунтується на демократичних засадах, взаємодії і співпраці. Здійснюється у двох основних напрямках:
1. Непряме керівництво (без втручання вихователя у гру), спрямоване на забез¬печення досвіду дітей, через емоційне сприймання формування основ для розви¬тку дитячої гри:
- спостереження;
- цільові прогулянки;
- екскурсії;
- бесіди;
- читання художньої літератури;
- перегляд кіно (відео-, діафільмів);
- заняття (особливо-мовленнєві);
- розгляд ілюстрацій (фото, картин);
- ознайомлення з атрибутами, предметами-замінниками та способами їх ви¬користання;
- організація ігрового простору (добір, виготовлення власноруч);
- ігри (конструктивні, дидактичні, рухливі);
- зображувальна діяльність;
- ігри-імітації;
- уявні «телефонні розмови»;
- придумування історій (для плануваннягри, наприклад, «Придумаймо історію про хвору дівчинку і те, як допоміг незвичайний чай»);
- «домашні завдання», які б привчили дитину до самостійного пошуку інформації (наприклад, «Як мама прибирає. Що робить спочатку, що потім...»).
2. Пряме керівництво (з втручанням у гру).
Керівництво грою досягає мети, якщо стиль спілкування дорослого з дітьми від¬повідає стилю ігрового спілкування одне з одним. Головний шлях впливу на розви¬ток дітей у процесі гри — це вхід в ігрові стосунки з дітьми через міжособистісне спілкування дорослого з дітьми. Увійшовши в Ігрові стосунки з дітьми, дорослий шля¬хом особливих звертань — реплік, порад, запитань, нагадувань, які своєю ігровою формою і тоном узгоджуються з характе¬ром поведінки дітей, яки виконують ігрові ролі, опосередковано активізує дитяче мислення, мову, пам'ять, уяву. Зі змісту і тону звертань дорослого дитина відчуває, що з нею ведуть розмову як з тим дорос¬лим, в образ якого вона перевтілилась. Це викликає у дитини бажання вступити з дорослим у ігрові стосунки, практично використати його рекомендації, погодити їх з власним виконанням ігрової ролі.
Дорослий може перебувати серед дітей, які граються, але постійно не виконувати ігрової ролі. Не пов'язуючи своїх дій з певною роллю, педагог легко і невимуше¬но епізодично вступає у міжособистісне спілкування почергово з усіма дітьми, яким потрібна допомога. Ігрова форма звертання дорослого до дітей забезпечує опосеред¬кований вплив на розвиток гри, зберігаючи при цьому ініціативу, творчість, підвищує активність І самостійність дітей.
Отже:
1. Вихователь — носій ігрових умінь {орієнтовно в молодшому дошкільному віці) передбачає активну участь вихователя у грі, сприяє сталості ігрового задуму.
Завдання — навчити гратись:
вихователь — виконавець головної ролі;
• показ ігрових дій;
• опис сюжету або персонажу (наприклад, хворої ляльки);
• розмірковування вихователя (наприклад, про причини хвороби ляльки);
• вправляння дитини в ігрових діях;
• вправляння в ігрових діях у нових ситуаціях;
• звернення персонажу до дітей;
• запитання до дитини, до персонажу;
• проблемні ігрові ситуації.
До плану:
«З метою збагачення ігрового задуму...»
«З метою об'єднання дітей спільною грою взяти на себе роль...»
Для розвитку сюжетно-рольової гри «Лікарня» запропонувати дітям обіграти проблемні ситуації («У ведмедика темпе¬ратура», «Зайчик зламав ніжку»).
Для збагачення ігрового задуму по¬казати дітям нові ігрові дії («Швидка везе до лікарні, «Хворого несуть на носилках»).
У молодших групах переважно через індивідуальні форми роботи.
2. Вихователь — партнер і помічник у грі (орієнтовно середній і старший до¬шкільний вік).
Завдання — збагачення змісту ігор, фор¬мування уміння організовувати спільні ігри: разом складати сюжет, комбінувати події у певній послідовності та узгоджувати їх з партнером:
- безпосередня участь у грі (переважно другорядні ролі);
- запитання;
- пропозиція теми гри;
- порада в ігровій формі;
- бесіда з дітьми перед початком гри (допомога розпочати гру);
- бесіда про розподіл ролей;
- бесіда про те, що має відбутись (до¬помога у плануванні гри);
- нагадування про те, що спостерігали;
- підказка перебігу гри (ігрові дії);
- повідомлення будь-якого нового факту під час гри.
До плану (переважно плануються «непрямі» методи і прийоми):
«Під час сюжетно-рольових ігор сприяти сталості ігрового задуму через спільне об¬говорення перебігу гри».
«Щоб збагатити зміст гри, слід нагадати дітям про те, що спостерігали під час...».
«Спонукати дітей організувати сюжетно-рольову гру... допомогти розпочати гру.
3. Вихователь-спостерігач за потреби — порадник і помічник (орієнтовно старший дошкільний вік).
Завдання — формування умінь разом будувати сюжет, розуміння партнера по грі, узгоджувати свої дії з їхніми:
- порада;
- доречне запитання перед початком гри;
- допомога в об'єднанні кількох сюжетів в одну розгорнуту гру (підказкою, натяком, порадою, запитанням, пропозицією, аж ніяк ненав'язливо);
- пряме втручання у гру, якщо вона набула негативного спрямування {вихователь в ігровій формі відштовхує способи виходу у ситуації, що склалася).
До плану (переважно «непрямі» методи і прийоми):
«Заохочувати спільний ігровий задум».
«Нагадати дітям, що головну роль можна виконувати по черзі».
«Під час самостійних ігор нагадувати дітям про потребу погодженості дій, дружніх взаємин одне з одним».
Категорія: Методичний кабінет | Додав: Мишель
Переглядів: 4754 | Завантажень: 100 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 3.0/2
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук
Друзі сайту
Заходьте до нас в гості.
Сайт по логопедії
Статистика

Онлайн всього: 5
Гостей: 5
Користувачів: 0

Copyright MyCorp © 2016
Всі посилання, розташовані на даному ресурсі, були взяті з відкритих джерел інтернету. Всі права на матеріали, представлені в даному розділі, належать їх авторам, правовласникам і видавництвам.
Ні адміністрація, ні хостинг-провайдер, ні будь-які інші особи не несуть відповідальності за використання матеріалів даного розділу!
Зробити безкоштовний сайт з uCoz